Дякую, що ти прийшла до мене…
“Як важко бути дорослій душі у такому маленькому тілі” - це в твої 4 роки сказала про тебе одна жінка. Мені ця фраза стрельнула у вуха, голову, пронизала всю мою сутність. Як точно, влучно описала малознайома жінка всю її, весь характер. Все стало зрозумілим.
Коли тобі довірили крихкий і найдорогоцінніший у світі камінь. Як його вберегти, як не розбити?
Ти мій учитель, ти відкрила мої очі до всесвіту так широко, що я й побачила сердцем і душою. Маленький ангел на землі…
Така тонка душа, така емоційно-вразлива, неосяжно любляча всіх і вся.
Ти хочеш брати участь у всіх наших дорослих обговореннях, а ми часто не даєм тобі слова сказати, хоч обіцяли все робити разом. Ти зупиняєш будь-який гнів такими простими і влучними словами. Я пишу це в 4 ранку для себе, для тебе…
Важко тримати цю грань між строгою мамою и покірним учнем твоїм. Це все про те, як я люблю тебе і вдячна.
Тобі цілих 7 років. Важко не робити з тебе себе, а дозволити бути тим, ким ти є насправді. Важко, пробач. Та батьківству ніде не навчали. Я стараюсь. Але здається наробила вже всі можливі помилки.
Твоя вразлива душа відчуває все так глибоко, що маленькі образи доводиться зализувати годинами розмов, сліз і поцілунків. А шрамік то залишається…. А іноді ти як солдат-воїн мовчки приймаєш і уходиш в себе. Вразлива, як крило метелика, і в той же час сильна й стійка, як алмаз; мудра як неосяжний всесвіт і любляча як турботлива мама…
За що мені така честь? Боже! Я не здатна виховувати свого учителя. Я боюсь...але
Дякую, що ти прийшла до мене...
